Незадовго до своїх Хресних страждань Господь сотворив одне з найбільш дивних своїх чудес. Перебуваючи в іншому місті, далеко від родини та своїх друзів, він почув сумну звістку про те, що його товариш Лазар важко захворів, і дуже засмутився від цього.
Коли Господь за деякий час прийшов у дім Лазаря, було вже пізно — чотири дні до того Лазаря поховали. Господь направився до печерної могили, вхід до якої був завалений великим каменем, і наказав відвалити камінь та відкрити могилу. На це йому зауважили, що вже минуло чотири дні, що є певною мірою небезпечно. Однак усі знали, що Спаситель дуже любив Лазаря, і суворе та впевнене слово Боже переконало присутніх, ще дуже слабких у вірі апостолів, у його правоті. Тим паче, що попередні чудеса Спасителя нікого не залишили байдужим.
Підійшовши до входу в печеру, Спаситель звів очі до неба та, віддавши хвалу Богу, голосно промовив: «Лазар, вийди!». За мить померлий вийшов із гроба, вкутаний погребальними пеленами. На це дійство прийшли подивитися і вороги Спасителя. Одні одразу увірували в те, що перед ними Бог, та стали його послідовниками і учнями, а інші, побачивши велике диво, ще більше розлютилися та побігли до фарисеїв, звинувачуючи Спасителя.
Святий євангеліст Іоанн Богослов вказує на мету, з якою Господь прийшов до могили праведного Лазаря. Про це говорить сам Спаситель, звертаючись до своїх учнів: «Дабы вы уверовали!» (Ин.11,45-46). Залишалося дуже мало часу до Хресних страждань, приниження та розп’яття Спасителя, а тому це дійство було направлене на укріплення віри апостолів. Ставши свідками цього дива, апостоли повинні були осягнути істину, що сходження Сина Божого на Голгофу, Його страждання та смерть були добровільними.
Воскресіння Лазаря — одне з найбільш сильних і хвилюючих дійств євангельської історії. Здається, що ще потрібно, аби усім серцем увірувати в Божественну всемогутність Христа Спасителя, який повернув до життя мерця на стадії розпаду його фізичного тіла!
Ця євангельська подія знову повертає нас до роздумів про те, що таке віра. Чому одні вірять, а інші ні? Чому всі, хто стояв при вході в печеру, де був похований праведний Лазар, розділилися на віруючих і невіруючих?
Віра — це дар Божий, і посилається він усім без винятку людям. Проте одні його використовують, інші ні. Виникає питання, чому? Відповідь проста — тому що існують різні моральні умови сприйняття людиною віри в Бога. Якщо пригадати ще одну євангельську подію, що відбулася на самій Голгофі — двох розбійників, які до дня страти зробили багато зла та за свої вчинки були засуджені на смерть. Проте один із них ввійшов у Царство небесне, а інший, засуджуючи всіх тих, хто засудив його до страти, — ні. Він навіть дійшов до того, що засудив самого Бога, пред’являючи йому претензії зробити ще одне диво особисто для нього — зійти з Христа, і лише потім він може і повірить у те, що поряд з ним страждає Син Божий.
Наближається Страсний тиждень. Коли ми постанемо в ці дні перед жахом Хресних страждань Спасителя, ми повинні осягнути те, що відбулося і разом з Христом пройти його шлях. Ми не повинні бути лише спостерігачами. Лише так ми повною мірою зможемо розділити свято перемоги над смертю в преклонінні перед неосяжною і безконечною любов’ю Господа до нас. Амінь!
Отець Валерій Новаш
для газети «Прикордонник України»
(18)
